«Дієта — це найпотужніший політичний седативний засіб в історії жінок; тихо божевільне населення — це кероване населення», — писала вчена-феміністка Наомі Вулф у своїй книзі 1991 року “Міф про красу”.
Можливо, вона випередила свій час на десятиліття. Нові дослідження Інституту нейробіології Макса Планка в Німеччині показали, що голод не лише змінює поведінку, але й фактично перебудовує шляхи в мозку (принаймні у плодових мушок).
Нове дослідження підтверджує думку про те, що голод впливає на прийняття рішень та сприйняття ризику, а також свідчить, що голод може впливати на нейронні ланцюги, якими передається інформація в мозку.
«Цікаво бачити, наскільки метаболічні процеси та голод впливають на системи обробки інформації в мозку», — зазначила Ілона Грюнвальд-Кадов, провідна авторка дослідження.
Не дивно, що голодні тварини більш схильні ризикувати, наприклад, полюючи на небезпечну здобич, але цікавим є те, що цю схильність до безрозсудної поведінки поширюють і на голодних людей. Одне дослідження виявило, що голодні люди значно частіше йшли на фінансові ризики, ніж ті, хто добре харчувався, — висновок, який не так легко пояснити еволюцією.
Давно відомо, що голод має не лише фізичні наслідки. Майже 70 років тому в дослідженні, яке сьогодні точно не відповідало б етичним нормам, вчений Ансель Кіс змусив 36 чоловіків дотримуватися дієти з 1500–1600 калорій на день протягом шести місяців, намагаючись імітувати умови військового голодування. (Для порівняння, популярні програми харчування пропонують жінкам споживати близько 1200 калорій на день.) Учасники дослідження Кіса не лише втратили близько 25 відсотків своєї ваги, але й відчули значне посилення депресії, істерії, неврозів та іпохондрії. (Хм, я б теж був досить засмучений.) Один із учасників навіть ампутував собі три пальці сокирою, намагаючись рубати дрова, хоча залишається незрозумілим, чи причиною була слабкість, спричинена голодом, чи манія.
Коли в жіночих журналах говорять про небезпеку дієт, зазвичай мають на увазі ризик уповільнення метаболізму або нездатність дотримуватися плану. Але як щодо (цілком реальних, але недостатньо вивчених) способів, якими голод впливає на мозок, поведінку та продуктивність тих, хто дотримується обмежень у харчуванні? Схоже, варто це дослідити, перш ніж, скажімо, радити людям пропускати прийоми їжі двічі на тиждень.
Я вірю, що кожна людина має свою історію, і жодна з них не буває неважливою. Моє завдання — помічати, слухати й розповідати так, щоб слова торкалися серця. Адже саме через історії ми краще розуміємо себе і світ навколо.