У дитинстві я часто замислювалася, наскільки “розбавленою” є моя генетична спадщина. Мені здавалося, що мене обділили природою, позбавили давнього анатомічного “дару” – гарної п’ятої точки.
У шкільні роки я була об’єктом жартів моїх друзів. Мене дражнили через мою “пласку дупцю” та “довгу спину”. Я ненавиділа проходити повз натовпи гормонально активних хлопців у громадських місцях. Крики на кшталт: “Оце так, а дупи немає!” мене дуже засмучували. Я швидко закинула присідання, бо помітила, що сідничні м’язи лише стають більш пружними, але, на мій жаль, не набувають округлості. Тож коли я почала бачити заголовки про нову тенденцію ін’єкцій для збільшення сідниць, я подумала, що мої молитви нарешті почуті. Аж поки не дізналася, наскільки це небезпечно.
Нещодавно з’явилися повідомлення про медичні ризики цієї процедури, які варіювалися від проблем із легенями до множинних ампутацій. Серед історій особливо жахливою була розповідь про Суїму Торрес, яка померла після невдалої ін’єкції в сідниці у клініці естетичної хірургії “Cuerpos Health and Aesthetics” у Маямі. Мати двох дітей заплатила за операцію 2000 доларів і так і не дійшла до своєї машини.
Такі випадки не є поодинокими. Мешканка Лос-Анджелеса Ейпріл Браун минулого травня розповіла новинному каналу KNBC про свій досвід відвідин “вечірки з накачуванням”. “Вечірки з накачуванням” – це зібрання, де люди (не завжди лише жінки) збираються разом, щоб отримати ін’єкції в сідниці від неліцензованих та несертифікованих осіб. Браун втратила всі чотири кінцівки після того, як їй ввели промисловий силікон.
Можливо, наслідки цієї тенденції ігноруються тому, що процедуру помилково вважають надбанням лише стриптизерок та зірок еротичних відео. Але насправді її клієнтами є звичайні жінки, як я – жертви культури, чиї постійно мінливі ідеали краси породжують неймовірний тиск конформізму.
Поки наша культурна розмова обертається навколо пишних форм Кім Кардаш’ян та “bootylicious” фігури Бейонсе, жінки продовжуватимуть вірити в міф, що їхня цінність визначається лише виглядом їхнього тіла, і продовжуватимуть вдаватися до екстремальних заходів, аби досягти більш ідеалізованих форм.
Зображення: Reneek_ на Flickr
Я вірю, що кожна людина має свою історію, і жодна з них не буває неважливою. Моє завдання — помічати, слухати й розповідати так, щоб слова торкалися серця. Адже саме через історії ми краще розуміємо себе і світ навколо.