Братство Бета Тета Пі в Університеті Весліян (яке позиває колишня студентка, яку зґвалтували у їхньому будинку) минулого тижня подало клопотання з вимогою, щоб жертва або оприлюднила своє ім’я, або відкликала звинувачення.
Позивачку досі називали «Джейн Доу». На вечірці на честь Геловіну у 2010 році в будинку братства цю молоду жінку, яка тоді була студенткою, зґвалтував один із гостей братства: студент не з Весліянського університету на ім’я Джон О’Ніл. На суді О’Ніл визнав провину без оскарження («no contest») і був ув’язнений на 15 місяців.
Згодом жертва покинула приватний коледж і подала позов проти осередку братства, його організації Бета та університету. Вона стверджує, що Весліянський університет не попередив студентів про будинок братства (який, за її словами, мав прізвисько «Фабрика зґвалтувань»), не зупинив переслідування та агресію, з якими вона зіткнулася в кампусі після того, як її особу було викрито, і «діяв із навмисною байдужістю до прав Джейн Доу та інших студенток на безпечне та захищене освітнє середовище».
Минулого вівторка адвокати братства подали клопотання з вимогою, щоб Джейн Доу назвала себе. За словами юристів братства, вона поширює «наклепницькі заяви», ховаючись «за покровом анонімності». Спочатку Весліянський університет радив студентам уникати будинку братства (який не має офіційного визнання з 2005 року), а коли ім’я жертви стало відомим, вона стала головною мішенню протестів проти цього попередження.
Ця історія, звісно, є частиною ширшої дискусії про розкриття імен жертв сексуального насильства. Минулого вересня школярка з Каліфорнії покінчила життя самогубством після того, як її однокласники, як стверджується, побачили фотографії її сексуального насильства. Канадська підліток, яку жорстоко цькували після того, як з’явилися фотографії її групового зґвалтування, покінчила життя самогубством минулого квітня. З іншого боку, минулого року з’явилося дослідження, яке свідчить, що рівень неправомірних засуджень за зґвалтування, який, як вважалося, коливається близько трьох відсотків, насправді набагато вищий — між 8 і 15 відсотками.
(Фото: Smartalic34/en.wikipedia)
Я вірю, що кожна людина має свою історію, і жодна з них не буває неважливою. Моє завдання — помічати, слухати й розповідати так, щоб слова торкалися серця. Адже саме через історії ми краще розуміємо себе і світ навколо.