“Бімбо” (легковажна, поверхнева дівчина) фінішує першою. Принаймні, так вважає О́на Аносіке, яка стверджує, що найкращий спосіб досягти успіху – це носити відвертий одяг і розмовляти як типова дівчина з престижного району (сленг “Valley Girl”). Невже всі розумні псевдо-“бімбо” мають знати, що вставляння у мовлення гучних вигуків на кшталт “О, Боже мій!” і пиляння нігтів на заняттях не змусить людей ставитися до них серйозно? За словами Аносіке, у цьому й полягає вся суть:
Я майже щодня одягаю свою “дешеву”, надзвичайно безсмакову броню, щоб здобути повагу.
Яку користь я з цього маю? Багато. Люди хочуть бути поруч зі мною частіше, тому що я здаюся не загрозливою. Чоловіки включають мене у свої розмови, викладачі викликають мене із зацікавленими виразами обличчя, і оскільки спочатку я виконую свою роль “жінки” – тобто покірної, поверхневої та позбавленої ідей – мої думки та присутність приймаються з розкритими обіймами.
Гм. Таке прийняття Аносікем своєї “незагрозливої” манери – одна з моїх головних претензій до цієї думки. Поводячись неагресивно та покірно, особливо серед чоловіків, Аносіке сприяє поширенню ідеї, що жінки мають бути менш наполегливими, ніж їхні колеги-чоловіки в академічному та професійному середовищі. Дивне в поведінці Аносіке те, що вона, здається, її наслідує:
Мушу визнати, що мої “бімбо”-манери – це трохи соціологічний проєкт. Мені подобається викликати реакцію людей щодо мого зовнішнього вигляду та подумки фіксувати їхні відповіді. Звинувачуйте в цьому роки носіння уніформи та дрес-коду. А ще звинувачуйте те, що я трохи нарцис і напів-обсесійна щодо себе.
Аргументація Аносіке тут стає трохи заплутаною. Чи “бімбо” – це той, хто любить моду? Чи це, як вона, здається, стверджує у більшій частині свого тексту, дівчина, яка навмисно виставляє себе дурною? Адже між цим є важлива різниця. Я буду однією з перших, хто зрадіє, знайшовши ідеальну червону помаду (і я знаю, що я не одна). Але я не відчуваю потреби ховатися за своєю “пухкими губами”; натомість я використовую свій голос якомога впевненіше, щоб висловити те, що, я сподіваюся, є добре сформульованими та сильними думками. Чому б мені не хотіти, щоб мене сприймали серйозно?
Який би образ ви не створювали, таким вас і сприйматимуть люди. Якщо ви вважаєте, що те, що ви говорите, важливо, вони теж так вважатимуть. Якщо ви поводитеся так, ніби вам нічого суттєвого сказати, ніхто не буде слухати. Хоча Аносіке може сміятися з того, що люди не помічають її хитрості, вона має серйозний ризик, що люди просто не звернутять на неї уваги. Але, очевидно, вона це враховує:
Бачите, життя несправедливе. Мене безсумнівно недооцінюватимуть і погано сприйматимуть через мій зовнішній вигляд. Але я з тих людей, які люблять бути на два кроки попереду. Тож коли я заходжу в будь-яке професійне чи інтелектуальне середовище, я спочатку здаюся “приглушеною”, а потім повністю перевертаю динаміку цього ж середовища.
А, отже, Аносіке просто розумна обманщиця, яка змінює усталене гноблення! Жодного слова про те, чому чоловіків потрібно обманювати, щоб вони сприймали жінок серйозно – якщо це, звичайно, не частина розваги Аносіке. Ну, це все веселі ігри, поки хтось не втратить роботу. Аносіке, швидше за все, доведеться конкурувати з жінками – і чоловіками – такими ж розумними, як вона, які не приховують своєї суті та створюють тривале перше враження, з бездоганною вимовою та всім іншим. За той час, поки Аносіке створюватиме свій образ “бімбо”, а потім перевертатиме ситуацію проти тих, хто її недооцінює, дівчина, яка не витрачає час даремно, вже отримає роботу.
Я вірю, що кожна людина має свою історію, і жодна з них не буває неважливою. Моє завдання — помічати, слухати й розповідати так, щоб слова торкалися серця. Адже саме через історії ми краще розуміємо себе і світ навколо.