Багато хто був приємно здивований зізнанням творчині серіалу “Помаранчевий — найкращий колір сезону”, Дженджі Коган, що головна героїня, Пайпер Чепмен (Тейлор Шиллінг) — біла, гарна, привілейована жінка — слугує своєрідним “троянським конем”, через якого вона може розповісти історії небілих, старших або менш “комерційно вигідних” персонажів, на відміну від блондинки, яка навчалася у Сміті.
Але цей “троянський кінь” ніколи не був добре захований. Це стає очевидним ще до початку перегляду. Головної героїні навіть немає у заставці — там зображено різноманітні обличчя. Це крупні плани усмішок, насуплених брів, кривих посмішок багатьох жінок, яких ми ніколи не бачимо у серіалі. Ми роздивляємося пірсинги, родимки, прищі, татуювання всіх цих жінок. Ми ніколи не зустрічаємо цих жінок, але нам показують деталі їхнього вигляду та поведінки. Серіал робить групу незнайомих нам жінок близькими та зрозумілими.
Очевидно, що цим жінкам є що розповісти, і виникає запитання: хто вони? У однієї є фірмова помада Червоної (Ред), в іншої — милі ямочки на щоках Даї, одна жінка виглядає так, ніби має такий самий сміх, як у Біг Бу. Але навіть якщо деякі з них — це персонажі серіалу, хто ж решта?
Виявляється, це колишні ув’язнені жінки. І спочатку вони ледь не потрапили до початкових титрів. Початковий задум для вступних титрів полягав у сюрреалістичному протиставленні безтурботного старого життя Пайпер та її нового життя у в’язниці.
Проте Коган наполягала на тому, щоб заставка дала більш повну картину серіалу — шоу, яке розповідає історії багатьох жінок із в’язниці Літчфілд, а не лише Пайпер. Тому для заставки було сфотографовано 52 жінки, включно з жінкою, на чиїй історії засновано серіал, Пайпер Керман. Їм дали завдання: “Подумайте про мирне місце, подумайте про людину, яка змушує вас сміятися, і подумайте про щось, що ви хочете забути”.
Результати вийшли більш реальними, емоційними та прекрасними, ніж будь-яка рекламна кампанія, яку могла б створити компанія Dove. Ці жінки далекі від шаблонних уявлень про красу, але лише за кілька миттєвостей заставка робить їх сяючими та надає їм значення для нас. Що важливіше, вона підкреслює деякі моменти, які глядачі усвідомлюють під час перегляду “Помаранчевого — найкращого кольору сезону”: наша тюремна система глибоко недосконала і завдає шкоди реальним людям. Це люди, які мають значення, які посміхаються, хмуряться, мають прищі та надмірно вищипують брови, зовсім як ми.
Я вірю, що кожна людина має свою історію, і жодна з них не буває неважливою. Моє завдання — помічати, слухати й розповідати так, щоб слова торкалися серця. Адже саме через історії ми краще розуміємо себе і світ навколо.