Oscar Siagian/Getty Images News/Getty Images
Освітній чиновник в Індонезії запропонував запровадити «тест на незайманість» для випускниць старших класів, намагаючись таким чином стримати сексуальні стосунки та проституцію.
Мухаммад Расид, голова освітнього управління в окрузі Прабумуліх (Південна Суматра), хотів розпочати тестування старшокласниць вже наступного року. На щастя, у вівторок посадовці сфери освіти скасували будь-які плани щодо проведення тесту на незайманість.
Новина про цей план викликала обурення у соціальних мережах, а міністр освіти Мохаммад Нух погодився з критиками, заявивши, що такі тести порушують загальноприйняті принципи. Жінка-законодавець Нурул Аріфін з партії Голкар пішла далі, заявивши, що такі тести є «дискримінацією та переслідуванням жінок».
Інший чиновник також зазначив, що такий тест, ймовірно, не буде дуже точним, враховуючи, що інші фактори (як-от заняття спортом) можуть змінити стан дівочої пліви, яка є основним методом визначення незайманості жінки.
Расид визнав, що його «тест на незайманість» викличе критику, але наполягав, що вважає це «надійним способом захистити дітей від проституції та вільного сексу».
Керівник освіти провінції Відодо заявив, що заохочуватиме Расіда припинити реалізацію цього тесту. «Є набагато важливіші та корисніші речі, про які потрібно піклуватися, аніж про такий тест. Студентів потрібно підтримувати, а не засуджувати», – сказав він.
Це не перший випадок, коли в найбільш густонаселеній мусульманській країні пропонується тест на незайманість. Схожа пропозиція була висунута в іншій провінції Суматри у 2010 році, але її також було скасовано на тлі широкої критики. Проте, незважаючи на ці дві спроби перевірити статус незайманості молодих жінок, Індонезія загалом вважається толерантним та світським суспільством.
Реакція на пропозицію з’явилася у Twitter від користувачів з Індонезії, які висловлювали занепокоєння станом своєї країни:
А також від тих, хто боявся, як «провал» такого тесту може вплинути на жертв сексуального насильства:
Я вірю, що кожна людина має свою історію, і жодна з них не буває неважливою. Моє завдання — помічати, слухати й розповідати так, щоб слова торкалися серця. Адже саме через історії ми краще розуміємо себе і світ навколо.